Центр комерційного права
ГЛАВА 73 «ФАКТОРИНГ» ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
Стаття 1077. Поняття договору факторингу
1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
1. Відповідно до абзацу першого частини першої коментованої статті договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу[1] до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст.1084 ЦК – грошова вимога може відступатися у зв’язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. За змістом частини другої ст.1084 ЦК фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст.572 ЦК передбачає заставу грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу поєднує у собі по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге – елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Тому до відносин фактора, клієнта та боржника слід субсидіарно застосовувати положення §1, §2 глави 71, глави 54, §6 глави 49 ЦК, а також положення глави 47 ЦК в частині правил про заміну кредитора у зобов’язанні. При цьому, однак, договір факторингу є окремим поіменованим договором, оскільки главою 73 ЦК встановлені певні спеціальні правила щодо прав та обов’язків фактора, клієнта та боржника.
2. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, не є договором факторингу. Тому до такого договору не можуть застосовуватись положення главою 73 ЦК, зокрема положення ч.ч. 2, 3 ст.1079 ЦК, якими встановлюються обмеження за суб’єктним складом сторін договору факторингу. Наприклад, договір купівлі-продажу грошової вимоги, який не передбачає надання покупцем вимоги позики або кредиту продавцю вимоги, може бути укладений будь-якими суб’єктами цивільного права.
3. Положення абзацу другого ч.1 коментованої статті випливають з ч.2 ст.1084 ЦК, тобто цей абзац не встановлює регулювання.
4. Відповідно до ч.2 коментованої статті договором факторингу може передбачатись надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Такі послуги можуть полягати, зокрема, у веденні обліку заборгованості боржника перед клієнтом, веденні переговорів, виставленні претензій, пред’явленні позовів, пред’явленні виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо.
Стаття 1078. Предмет договору факторингу
1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
1. Предметом договору факторингу є, по-перше, грошові кошти, які фактор передає клієнту у якості позики або зобов’язується передати у якості кредиту, по-друге, грошова вимога, яка продається або передається клієнтом у заставу фактору. У коментованій статті йдеться про другий з цих предметів.
2. У ч.1 коментованої статті зазначені лише наявна вимога, яка визначена як така, строк платежу за якою настав, та майбутня вимога, яка визначена як така, що виникне в майбутньому. У цьому переліку не зазначена так звана недозріла вимога, яка виникла, але строк платежу за якою ще не настав. Разом з тим видається, що недозріла вимога також може бути предметом договору факторингу, а види вимог, вказані у ч.1 коментованої статті, слід розглядати не як вичерпний перелік, а як межі діапазону, який охоплює і недозрілу вимогу.
3. Перше речення абзацу першого ч.2 коментованої статті встановлює день передання майбутньої вимоги, яким вважається день її виникнення. Друге речення встановлює, що якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Слід мати на увазі, що передання вимоги не може бути обумовлене моментом порушення зобов’язання клієнтом, оскільки таке порушення не є подією, а є дією або бездіяльністю клієнта. Це правило є важливим з огляду на інтереси боржника, бо якби момент переходу вимоги міг бути визначений моментом порушення зобов’язання клієнтом, то в разі спору між клієнтом та фактором щодо наявності чи відсутності такого порушення боржник не міг би знати напевне, чи відбувся перехід вимоги, аж до вирішення спору судом.
4. Абзац другий ч.2 ЦК не встановлює регулювання, бо це правило є наслідком абзацу першого ч.2 коментованої статті. Якщо певні права та обов’язки виникають, змінюються або припиняються безпосередньо в силу вказівки закону, то «оформлення» чи «не оформлення» такого виникнення, зміни або припинення не може мати правових наслідків.
Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу
1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
3. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
1. Абзац перший коментованої статті дублює положення ч.1 ст.1077 в частині назв сторін договору факторингу.
2. У ч.1 ст.26 ЦК та ч.1 ст.91 ЦК встановлені загальні правила про те, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки та що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; згідно з ч.2 ст.91 ЦК цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Між тим закон нерідко встановлює спеціальні правила щодо обсягу цивільної правоздатності фізичних та юридичних осіб.
Зокрема, згідно з ч.2 коментованої статті можливість мати права та обов’язки клієнта з договору факторингу визнається лише за тими фізичними та юридичними особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності. При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом ст.86 ЦК не тільки підприємницькі, а й непідприємницькі товариства можуть здійснювати підприємницьку діяльність.
Згідно з ч.3 коментованої статті можливість мати права та обов’язки фактора за договором факторингу можуть мати лише банки, фінансові установи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції. Закону, відповідно до якого фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати факторингові операції, наразі не існує.
3. Укладення договору факторингу сторонами, які не відповідають вимогам ч.2 та ч.3 коментованої статті, незалежно від волі сторін не створює тих наслідків, на які він направлений, оскільки законом не визнається за такими сторонами здатність мати права та обов’язки за договором факторингу. Визнання такого договору недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК).
Стаття 1080. Недійсність заборони відступлення права грошової вимоги
1. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
1. Відповідно до ч.3 ст.512 ЦК кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено, зокрема, договором. Абзацом першим ч.1 коментованої статті встановлене виключення з цього правила: договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення грошової вимоги або його обмеження.
Зазначена норма направлена на підвищення оборотоздатності грошових вимог. Виконання грошових вимог, на відміну, приміром, від виконання вимог про передачу речей, як правило, не потребує співпраці з боку кредитора, особливо якщо боржником та кредитором є юридичні особи або фізичні особи – підприємці, які зазвичай мають банківські рахунки. Крім того, у випадках, зазначених у ч.1 ст.537 ЦК, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса. Тому правило ч.1 коментованої статті є виправданим. При цьому, однак, це правило не є загальним, а стосується лише відступлення вимог за договором факторингу.
2. Правило ч.1 коментованої статті не застосовується, якщо заміна кредитора не допускається в силу закону, зокрема відповідно до ст.515 ЦК.
3. Положення ч.1 коментованої статті не впливають на дійсність домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення грошової вимоги або його обмеження. Відповідно до абзацу другого ч.1 коментованої статті клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Тому у разі порушення такої домовленості клієнт відповідно до ч.1 ст.22 ЦК повинен відшкодувати боржнику завдані збитки. Видається, що такі збитки можуть бути завдані у разі, коли вартість переказу коштів новому кредитору перевищує вартість переказу первісному кредитору.
Зобов’язання щодо утримання клієнтом від відступлення грошової вимоги може бути забезпечене неустойкою. Розмір неустойки визначається за домовленістю сторін. При цьому, однак, цей розмір має бути спів мірним з розміром збитків, в іншому випадку розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (ч.3 ст.551 ЦК).
Стаття 1081. Відповідальність клієнта перед фактором
1. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
2. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
3. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
1. У ч.2 коментованої статті для цілей ч.1 цієї статті визначається поняття дійсної грошової вимоги: грошова вимога є дійсною, якщо, по-перше, клієнт має право її відступити, по-друге, в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Якщо вимога не є дійсною у розумінні ч.2 коментованої статті, то це не означає відсутності або припинення обов’язку боржника, а також не завжди тягне нікчемність або оспорюваність договору факторингу. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначаються за правилами § 2 глави 16 ЦК.
2. У ч.1 коментованої статті встановлене правило про те, що клієнт відповідає перед фактором у разі, якщо грошова вимога не є дійсною у розумінні ч.2 коментованої статті. Ця норма є диспозитивною, тому сторони можуть інакше врегулювати договором свої відносини. Зокрема, якщо клієнту і фактору відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу (наприклад, якщо діє мораторій у справі про банкрутство), фактор може прийняти на себе ризик, пов’язаний з цією обставиною.
3. У ч.3 коментованої статті сформульоване загальне диспозитивне правило, відповідно до якого ризик невиконання або неналежного виконання боржником відступленої грошової вимоги несе фактор.
Стаття 1082. Виконання боржником грошової вимоги факторові
1. Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
2. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
3. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
1. Обов’язок боржника здійснити виконання новому кредитору лише за умови одержання письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні випливає з ч.2 ст.516 ЦК. Якщо з повідомлення боржнику неможливо з’ясувати, про яку вимогу йдеться та якому новому кредитору слід здійснити виконання, то таке повідомлення, звичайно, не буде повідомленням про заміну кредитора у зобов’язанні. Відповідно до ч.1 коментованої статті такі самі правила застосовуються і в разі заміни у зобов’язанні клієнта фактором.
2. З положень ч.1 коментованої статті не випливає, що у повідомленні обов’язково мають бути прямо вказані вимога та новий кредитор. Необхідно лише, щоб боржник однозначно одержав з повідомлення таку інформацію. Наприклад, якщо клієнт попередньо повідомив листом боржника про свій намір відступити певну вимогу визначеному фактору, то такі вимога та фактор можуть бути визначені у повідомленні клієнта боржнику шляхом посилання на попередній лист.
3. У ч.1 коментованої статті уточнюється, що письмове повідомлення про відступлення грошової вимоги може бути одержане як від клієнта, так і від фактора. Разом з тим у ч.2 коментованої статті встановлюється право боржника вимагати від фактора надання доказів відступлення грошової вимоги та наслідки ненадання таких доказів.
4. Видається, що у ч.3 коментованої статті йдеться про випадок, коли боржник одержав повідомлення про відступлення грошової вимоги за відсутності заміни кредитора у зобов’язанні, наприклад, коли повідомлення направлене помилково. У цьому разі вимога належить клієнту, але виконання на користь фактора звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Стаття 1083. Наступне відступлення права грошової вимоги
1. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
2. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
1. Норма ч.1 коментованої статті про законодавчу заборону наступного відступлення фактором грошової вимоги третій особі є диспозитивною.
2. Видається, що у разі відступлення клієнтом фактору грошової вимоги у зв’язку з її продажем (ч.1 ст.1084 ЦК) такий продаж передбачає можливість наступного відступлення вимоги фактором, оскільки клієнт втрачає інтерес до проданої вимоги.
Стаття 1084. Права фактора
1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
2. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
1. Хоча правила ч.1 коментованої статті розміщені у главі 73 ЦК, вони носять загальний характер та мають застосовуватись і тоді, коли купівля грошової вимоги здійснюється за договором купівлі-продажу, а не за договором факторингу.
2. Хоча правила ч.2 коментованої статті розміщені у главі 73 ЦК, вони носять загальний характер та мають застосовуватись і тоді, коли відступлення грошової вимоги здійснюється у зв’язку із забезпеченням виконання будь-якого грошового зобов’язання, а не тільки такого, що виникло з договору факторингу.
Стаття 1085. Зустрічні вимоги боржника
1. Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.
2. Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
1. У ч.1 коментованої статті встановлюються правила заліку зустрічних вимог боржника, дещо відмінні від правил ст.603 ЦК. Зокрема боржник може пред’являти до заліку не тільки вимоги, строк яких настав до одержання повідомлення про відступлення грошової вимоги, а й ті вимоги, що були недозрілими на момент одержання такого повідомлення, але строк яких настав на момент пред'явлення фактором боржнику вимоги здійснити платіж.
Стаття 1086. Захист прав боржника
1. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.
2. Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
1. У разі відступлення вимоги відбувається заміна кредитора у зобов’язанні, але не заміна боржника. Звідси випливає правило ч.1 коментованої статті.
2. Оскільки у ч.2 коментованої статті йдеться про повернення сплачених факторові сум, ця частина має застосовуватись у випадках, коли боржник має право на повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні (п.3 ч.3 ст.1212 ЦК). Таке право може виникнути у разі, коли боржник відмовився від зобов’язання (п.1 ч.1 ст.611, ч.3 ст.612 ЦК) у зв’язку з його порушенням. Відповідно до ч.2 коментованої статті у цих випадках боржник має право вимагати повернення фактором сплачених йому сум, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
3. З положень ч.2 коментованої статті випливає, що у разі, коли фактор знає про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, фактор не повинен виконувати зобов’язання на користь клієнта. Відтак саме лише повідомлення боржником фактора про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником не означає, що фактор знає про це порушення, з огляду на можливість виникнення спору з цього приводу між боржником та клієнтом.
© Ю.Попов, 2007
[1] Оскільки терміни «право вимоги», «право на вимогу» та «вимога» використовуються у ЦК як синоніми, у межах цього коментарю застосовується єдиний термін «вимога».