СТРАХУВАННЯ ДОГОВІРНОЇ “ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ”
Договір страхування, укладений під умовою невиконання страхувальником власного договірного зобов’язання, не відповідає закону
Юрій ПОПОВ
Укладаючи кредитний договір, банки з метою зменшення ризику неповернення кредиту часто вдаються до страхування. При цьому іноді, бажаючи зменшити власні витрати по сплаті страхової премії, банки передбачають у кредитному договорі умову про те, що позичальник повинен самостійно укласти із страховою компанією договір страхування власної “відповідальності”. Позичальники укладають такі договори страхування “відповідальності” позичальника – страхувальника, в яких зазначається, що в разі несплати страхувальником на користь банку суми кредиту та процентів за наданий кредит страховик відповідає перед банком – вигодонабувачем за таку сплату. Між тим договір страхування, укладений під умовою невиконання страхувальником власного договірного зобов’язання, не відповідає закону. Цей висновок випливає з такого.
Відповідно до ст.ст.1, 8 Закону України “Про страхування” договір страхування укладається під умовою настання певної події. Як відомо, всі юридичні факти поділяються на діяння (дії і бездіяльність) та події. Діяння відрізняються від подій тим, що діяння залежить від волі особи, яка її вчиняє (наприклад, укладення цією особою договору, видача нею довіреності, передача товару, сплата чи несплата грошових коштів тощо), в той час як настання події не залежить від волі особи, щодо якої така подія тягне певні правові наслідки (наприклад, стихійні явища, зміна курсу валюти, вчинок іншої особи тощо). Таким чином, страхувальник не вправі укладати договір страхування під умовою здійснення чи не здійснення власного діяння, зокрема під умовою невиконання ним договірного зобов’язання, оскільки діяння не є подією. Такий висновок відповідає відомому теоретичному положенню про те, що страховий ризик (небезпека) має бути незалежним від волі страхувальника (див., наприклад: Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. – М.: Статут, 1997. – С.567, стор.397).
Проти наведених міркувань висуваються заперечення, що такий різновид договору страхування, як договір страхування відповідальності, прямо передбачений ст.ст.6, 7 Закону України “Про страхування”, а такий різновид страхування, як страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, є дуже поширеним. Між тим укладення договорів страхування позадоговірної відповідальності страхувальника перед третіми особами не суперечить закону. Відповідно до глави 40 ЦК УРСР “Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди” позадоговірна відповідальність наступає не за факт неправомірної поведінки (яка сама по собі не тягне жодних цивільно-правових наслідків), а лише в разі настання шкідливих наслідків такої поведінки, які можуть настати в тому чи іншому обсязі, а можуть і не настати, тобто мають ознаки ймовірності та випадковості настання (ч.1 ст.8 Закону України “Про страхування”). Так, наприклад, якщо власник автомобілю порушив правила дорожнього руху, то він не несе за це цивільної відповідальності, така відповідальність настає лише в разі, якщо наслідком порушення є спричинення шкоди особі або майну. Більше того, цивільна відповідальність може настати не тільки незалежно від наявності чи відсутності вини в діянні особи, а навіть в разі, коли шкода була заподіяна іншою особою (ст.450 ЦК УРСР). Іншими словами, страхування позадоговірної відповідальності здійснюється на випадок настання такої відповідальності, а не на випадок неправомірної поведінки страхувальника. Крім того, легко помітити, що договір страхування “відповідальності” страхувальника за порушення ним договірного зобов’язання взагалі не має нічого спільного із відповідальністю, бо згідно глави 18 ЦК УРСР “Відповідальність за порушення зобов’язань” відповідальність настає у вигляді додаткового обов’язку по відшкодуванню збитків і сплаті неустойки, в той час як сплата суми кредиту та процентів за наданий кредит є виконанням основного обов’язку, тобто є виконанням зобов’язання в натурі (ст.207 ЦК УРСР).
Разом з тим укладення договору страхування банком як страхувальником на випадок порушення договірного зобов’язання на користь страхувальника третьою особою - позичальником не суперечить закону, бо вчинок третьої особи є не діянням, а подією по відношенню до страхувальника та страховика, оскільки вчинок третьої особи знаходиться поза волею страхувальника та страховика.
З викладеного випливає, що банкам не слід економити на страхових преміях зазначеним вище способом, бо така економія призводить до недійсності договору страхування. Втім, згідно ст.164 ЦК УРСР банки можуть покладати на позичальників обов’язки по сплаті страхових премій.
Ю.ПОПОВ
Центр комерційного права, Київ
Опубліковано: Юридична газета. – 2003. - № 1 (18.07.03). – с.17.